всечесному духовенству, преподобному монашеству,

возлюбленим братам і сестрам Донецького Екзархату

Світло світить у темряві,

і темрява Його не пойнялà. (Ів.1,5)

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі у Христі!

Ісус (в перекладі – Бог спасає) народжується у печері, в глибокій темряві людського буття. Для свого народження Він обирає не ідеальний світ, а простір несправедливості, непевності, загрози та вигнання. Це місце, де людина не має опори, а живе у страсі й невизначеності. Тому для нас, хто походить із  Донецького Екзархату, Різдво Христове є особливо близьким. Воно показує нам, що темрява гріха і несправедливості не має останнього слова, вона не може поглинути Світло.

Як у ту далеку ніч у Вифлеємі, коли над світом, що перебував у темряві, зійшло Боже Світло, так і сьогодні, посеред наших тривог і болю втрат, приходить до нас Спаситель. Кожен із нас має нагоду запросити Ісуса у свою темряву, відновити перебування «у печері із Богом», вслухаючись у Його голос через щоденну молитву та читання Святого Письма. Подібно, як колись спільнота перших християн у тогочасних «укриттях», в римських катакомбах, у глибокій темряві землі, віднаходила Боже Світло, що запалювало їхні серця та давало сили зростати у любові до Христа і до людей.

У цей складний час, коли серце плаче, сумує і болить, Божий Син приходить до нас як беззахисне Дитя, щоби наповнити Божим Світлом наше життя, забрати втому, зцілити рани та огорнути теплом Своєї Любові. Де б ми сьогодні не зустрічали Різдво Христове: чи в холодній хатинці без світла і тепла, чи в засніженому окопі під шумом вибухів і криків, чи в тиші окупованої рідної землі – відчуймо прихід Спасителя і наповнімось радістю, бо з нами Бог! Бог не споглядає наші страждання здалеку, а переживає їх разом із нами.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво у світлі завершення Ювілейного Року Надії, який пережила вся Католицька Церква. Християнська надія – це не наївний оптимізм, а тверда впевненість, що Бог тримає нас за руку навіть тоді, коли шлях огортає темрява. Різдво зміцнює нашу спільноту у переконанні, що Господь провадить народ України дорогою життя.

З глибокою вдячністю згадуємо свідчення віри численних людей на теренах Донецького Екзархату. Ваше служіння, вірність Церкві й витривалість на прифронтових територіях та в реаліях окупації – це мовчазна, проте красномовна проповідь Євангелія. Священники, монашество і миряни, які лишилися разом із народом, є живим віддзеркаленням Христової вірності.

Сьогодні усі наші воїни стоять на захисті життя, дарованого Богом. У вашій мужності й звитязі, дорогі захисники та захисниці, ми відчуваємо Божу турботу про безпечне життя українського народу і здоровий розвиток української сім’ї. У цю Різдвяну ніч також і ви відчуйте, що Божа Любов не залежить від нашого стану – вона завжди тримає, підіймає і веде. Коли у душі неспокій, а напруга і невизначеність переповнюють – надія, утверджена приходом Спасителя, стає нашою міцною опорою. Христос приходить, щоб нас підтримати, піднести й спасти.

З особливою теплотою звертаємося до переселених і полонених братів і сестер. Тисячі із вас цього Різдва не можуть запалити свічку у рідній оселі. Вам, вимушено переміщеним, кажемо: «Христос знає досвід вигнання, бо Сам народився далеко від дому». Нехай кожен тимчасовий притулок стане для вас знаком Його невідступної близькості. А вам, полоненим та незаконно утримуваним, промовляємо: «Ви – не забуті». Ваші імена лунають у наших Літургіях, у наших молитвах, перебувають у наших серцях. Христос, Який прийшов у тісноті, є поруч із вами у ваших ув’язненнях. А ми невпинно молимось за вашу швидку волю.

Дорогі брати і сестри! Просімо у Новонародженого Христа благословення на справедливий мир! Нехай Господь охороняє наше військо, зміцнює захисників, дарує відвагу тим, хто перебуває у небезпеці. Молимо Його про визволення полонених, про повернення до рідних домівок усіх розсіяних війною. Мріємо про те, щоб наступне Різдво кожна українська родина зустріла під мирним небом у своїй хаті, у своєму місті чи селі. У цю святу ніч Христос приходить у кожне серце й до кожного місця, де відлунює людський біль і жевріє надія: у домівки та бліндажі, у тимчасові прихистки та у лікарняні палати, у дороги вигнання й навіть у гіркоту полону. Спаситель приходить, щоби сказати: «Я є з вами. Я – Емануїл, Бог, Який не залишає Свій народ».

Христос народжується – славіте; Христос із небес – зустрічайте; Христос на землі – возносіться! (канон Різдва Христового, ірмос 1^-ої пісні).

Христос народився! Славімо Його!

+ Максим Йосафат (Рябуха), СДБ

Екзарх Донецький

+ Степан (Меньок), ЧНІ

Єпископ емерит

Дано в Запоріжжі, при Курії Донецького Екзархату УГКЦ,

дня 22 грудня 2025 року Божого,

у свято святої великомучениці Анастасії