Зі святом  первомученика архідиякона Степана закінчуються Різдвяні свята. Хоча вітання «Христос Рождається» ще звучить аж до Стрітення… Якби не війна, то можна б було на повні груди відсвяткувати ці свята, але страждання наших хлопчиків в окопах не дають нам повноцінно відчути радість цього величного празника. Якщо хтось терпить, і ми про це знаємо, то, яка б ложка не була смачна, не йде до рота.

Моє ім’я Степан, та ще і єпископ, тож, звичайно, традиційно вітали мене з іменинами. Багато вітань, п’ять єпископів, наші священники  і вірні, та всі мені бажали цих чеснот св. Степана. Правда, мучеництва мені не бажали – ані один з тих, хто мене вітав. А чому?

Я подумав, що у світлі слави св. первомученика Степана всі іменинники купаються в ній, хоча ані на волосину  цього не заслужили.

Зі смертю св. архідиякона Степана починається ряд мучеників у святій Церкві, особливо в часах переслідування Церкви в перших чотирьох сторіччях, аж до Медіолянського Едикту 313 року, а потім і нашої Церкви після приходу більшовиків. І навіть зараз ув’язнення двох наших священників, ієрм. Івана і ієрм. Богдана, вказує нам, що часи і тепер не є легкі.

Обстріли, особливо Херсону, нагадують нам, що надворі війна. Сумно, радісного мало, і тільки Бог може щось радикально змінити. Так хочеться перемоги і миру!.. Адже великі жертви йдуть зі сторони наших завойовників , але це чомусь не зупиняє їх. А їх священник на проповіді говорить:

– Заряджаєш міномет чи інший ракетний комплекс, говори при кожному русі: Господи помагай!

Бог повинен допомагати їм, бо вони ведуть «боротьбу». І так у кожній війні обидві сторони відправляли молебні за перемогу. І кого Бог мав би слухати?..

Адже будь-яка війна завжди буде з однієї сторони несправедливою. Зараз показують фільми про другу світову війну, і там сцени масової загибелі німецьких солдатів, які йшли також з вірою, що вони – арійська раса, вища від усіх. Але що вони робили в Росії – невідомо… Та війна йшла  і люди гинули. Ось так якийсь диктатор-фюрер може оболванити цілу країну, і не знайдеться якогось більшого чи меншого числа людей, щоб протидіяти цьому. А похоронки йшли…

Що позитивного і що негативного в цій війні? Позитивним є це, що люди починають розуміти, що є матеріальне і не вічне. Життя людське дуже крихке. Переселенці опиняються в різних місцях і в різних країнах, це розширює їхній кругозір, і вони починають розуміти, що мусить бути потойбічне життя, бо інакше життя і смерть людини – це абсолютний абсурд.

Негатив. Втрачаємо  людей… Це сини, дочки, батьки і матері дітей, які не будуть мати до кінця життя їхньої родинної ласки. Тут хоча би є мотив, що ми захищаємося, а який мотив є у загарбника? На похороні російського солдата мати проклинала Україну. Що ви на це скажете? Більшість російських найманців ідуть, щоб заробити гроші, не думаючи, що вони також можуть стати жертвою цієї жорстокої війни.

Хай Бог просвітить керівників, які посилають дітей на смерть, тільки щоб задовільнити свої політичні амбіції…

Вл. Степан Меньок, екзарх Донецький, УГКЦ