Підсумовуємо. Інформація до нас поступає повсякчас, її багато і вона різна. Зараз дуже багато інформації про події на фронті. Війна стоїть на першому місці в наших зацікавленнях. І виникає питання: «А що особисто я роблю, щоб перемога була за нами?».

Ось тут даймо правдиву відповідь. Солдати на фронті і в дощ, і в сніг, і в мороз є в окопах. Ми не волонтери, але ми можемо за них молитися, можемо збирати гроші, робити щось посильне. Як колись звучало: «Все для фронту, все для перемоги”. І зараз це актуально.

Але, крім того, іде інша інформація з інтернету. З тік току, ютубу та інших соцмереж. І без її фільтрації ми завжди будемо в полоні висвітлених подій. Думки викристалізовуються з понять, які ми отримали. Думки нас примушують діяти. Думки. І найбільше наших думок буде там, куди нас тягне наше серце. Чим ми найбільше цікавимося? Що ми найбільше хочемо почути чи побачити? Ось це і є найбільша ділянка наших зацікавлень. Задумайтеся над цим. Якщо це позитив, то добре, але якщо негатив, то треба щось робити.

Ми будемо діяти згідно наших, направляючих на дію, думок.

Негативна інформація буде викликати у нас смуток, розчарування, знеохочення до життя, депресію. Що є допоміжним в цьому плані? Шукаймо позитивної інформації в цій ділянці. Не все так трагічно. Події на фронті для противника також є предметом зацікавлення. Який стимул для війни є у солдат противника? Майже ніякого. Заробіток грошей?

З нами правда і з нами Бог. Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає. Ми цього свідомі. Як сказав один політик і мені це висловлювання сподобалося: “Якщо у нас не буде зброї, то ми будемо воювати лопатами”.

Противник також несе втрати, і немалі. А життя людини – це що, життя жертвенної тварини? Зараз у Росії починають це усвідомлювати.

Пригадаймо героїчну битву при Фермопілах, де 300 спартанців–греків (480 р. до Р.Х.) зупинили армію перського царя Ксеркса. Ось який героїзм. Або наших студентів під Крутами, які полягли у нерівній боротьбі з більшовицькою армією Муравйова. Там опинилося в полоні 27 студентів, їх розстріляли, але перед смертю один з них почав співати гімн України, його підхопили інші, і так, під звуки цього співу, вони загинули. Поховані в Києві біля Аскольдової могили. А героїчні вчинки наших сучасних героїв чекають свого часу, бо ніхто не буде забутий.

Подаю вірш Павла Тичини 1918р.:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять учнів-українців,

Славних молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Щоб захистились від негативної інформації, або навіть від якихось трагічних подій, яких ніколи не можна уникнути в нашому житті, багато людей вдається до алкоголю, щоб хоч на якийсь час забутись, чи до наркотиків, чи до сексу – ніби він може від чогось лікувати.

Батько брехні тут також може вмішуватись, тільки щоб закаламутити розум людини, а вже потім, як у закаламученій воді, спіймати рибу – довести людину до гріховного упадку.

Ой, як нелегко без Божої допомоги тут вистояти!

Молитва, Сповідь, Святе Причастя, добрі друзі, які завжди мають бути з нами – ось основні компоненти самодопомоги.

Але навіть у мирний час ми також ведемо духовну боротьбу в нас самих. Іноді ніби виходимо із себе і дивимося на себе збоку. Можна й так попрактивувати. Підійти до дзеркала, і, пильно вдивляючись у свою відбитку в дзеркалі, назвавши своє ім’я, запитати: «Хто ти, …….?» Людина з дзеркала посміхнеться вам, а, може, і ні, але ви себе побачите. Це ви. Зовнішня оболонка.

А ви самі – це набагато більше… Наша сутність закрита від усіх. Ми ходимо всередині себе, як у лабіринті, щоб знайти відповіді на турбуючі нас питання…

Вл. Степан Меньок, екзарх Донецький, УГКЦ