Але мусимо спочатку знайти себе. Як сказав колись Сковорода: «Пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину – одне і те ж».

До більш знаних духовних людей тягнуться в першу чергу ті,  які шукають духовності. Чому так легко раніше засновувалися монастирі і цілі лаври? Бо були духовні подвижники, які приваблювали тих людей, що хотіли так само жити, як і вони. Спочатку мала громада, потім більша, і тоді потрібно було вже робити поділ, бо вже були досвідчені монахи, які могли провадити інших. А їхній засновник знову втікав від світу, але його знаходили в іншому місці, і все починалося заново.

Це вже вища матерія духовності, а більшість людей не є покликана до такого життя. Ми – прості громадяни країни, але також хочемо засмакувати духовного життя. Ось тоді і починається пошук самого себе у самому собі. Відтворити хочемо той образ, який нам дав Господь. Це потрібно всім пробувати, хто хоче змінитися в кращу сторону.

Можна вибрати різні способи духовних вправ, їх ще називають – застанова, або рефлексія над станом нашої душі. Але мусить бути самотність, без телефона, без різних напружень, як фізичних, так і розумових, добре було би на природі, або в монастирі, так, як, наприклад, в Унівській Лаврі. Дати можливість говорити Богові до нас. Дух Святий, який є третьою Особою Пресвятої Трійці, почне свою дію, так як у апостолів в часі П’ятидесятниці. Головне – не пропустити те, що Він хоче нам сказати. Якщо появляться сльози, то це дуже добре. Це як дощ на суху землю. Наше закам’яніле серце зволожує Божа Благодать, і тоді зерно Божого Слова може краще прорости. Якщо це декілька днів, і є духовні науки, то, напевно, залишиться якийсь духовний слід, який може спонукати нас до зміни в способі нашого життя в кращу сторону.

Звичайно, найбільшим нашим ворогом є гріх. Він один нас зупиняє на дорозі до вічності. Якщо переглядувати різні типи людських характерів, а потім подумати про релігійну освіченість, і взагалі про стан віри в народі, то, звичайно, тільки один Бог може правильно визначити ступінь духовності кожної людини, тому й підхід до їхнього оцінювання буде різний.

Але стараймося пізнати себе, бо ми тільки за себе будемо відповідати. Не перекладаймо відповідальність за свої вчинки на когось іншого.

Вплив духовних сил, як добрих, так і недобрих, потрібно враховувати. Апостол Павло в посланні до Ефесян прямо говорить: «Нарешті, браття мої, зміцнюйтесь Господом і могутністю Його сили.   Зодягніться у всеозброєння Боже, щоб вам можна було стати проти диявольських підступів,  Бо наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти влади, проти мироправителів цієї темряви, проти духів злоби піднебесних.  Для цього прийміть всезброю Божу, щоб ви могли протистати в день злий і, все подолавши, встояти. Тож станьте, опоясавши стегна ваші правдою, і, зодягнувшись у броню праведності,  і, взувши ноги в готовність благовістити світ;  А найчастіше візьміть щит віри, яким можете погасити всі розпечені стріли лукавого;  І візьміть шолом спасіння, і духовний меч, який є Словом Божим» (Ефес. 6.10-17;)

«Опоясати стегна правдою, і зодягнувшись у броню праведності» – ось перші наші захисники від спокус диявола.

У сумніві потрібно йти до священника, який наділений потрійною владою: вчителя, лікаря і судді. Він може нам підказати різні дороги нашого духовного шляху, тобто навчати. Дати ліки на нашу духовну хворобу. А суддівську владу він вживає у Святій Тайні Сповіді, коли дає нам якусь покуту (епітимію, кару) за гріх. Для цього введено в програму семінарії моральне богослов’я, яке з християнської точки зору трактує поведінку християнина; і священник, виходячи з тих приписів може дати оцінку наших дій і винести вирок.

Другий крок – Сповідь. І третій крок – часте Святе Причастя.

«Готовність благовістити у світі» – євангелізувати. А шолом спасіння і духовний меч – Слово Боже. Ось всі ознаки захисту. А чи ми серйозно до них ставимося?

Проблема полягає в тому, що поняття «правди» і «добра» в багатьох людей розпливчате і невиразне. Де гріх, а де його нема – кожен собі трактує так, як йому підходить. Мусить бути чіткий дороговказ, що таке добро, а що – зло. Навіть в Радянському Союзі, де сповідували матеріалістичну систему навчання і виховання, був  «Моральний кодекс будівника комунізму».Моральний кодекс будівника комунізму — сукупність основних принципів комуністичної моралі, які увійшли до тексту Третьої Програми КПРС, прийнятої XXII з’їздом 1961 року. Кодекс складався з дванадцяти пунктів, які призначалися членам КПРС та комсомолу. Програма широко популяризувалася в СРСР.

Ось як він звучав.

1. 1. Відданість справі комунізму, любов до соціалістичної Батьківщини, до країн соціалізму.
2. 2. Сумлінна праця на благо суспільства — хто не працює, той не їсть.
3. 3. Піклування кожного про збереження й примноження суспільного надбання.
4. 4. Високе розуміння суспільного обов’язку, нетерпимість до порушення суспільних інтересів.
5. 5. Колективізм і товариська взаємодопомога, кожен за всіх, всі за одного.
6. 6. Гуманні відносини і взаємна повага між людьми. Людина людині друг, товариш і брат.
7. 7. Чесність і правдивість, моральна чистота, простота й скромність у суспільному й особистому житті.
8. 8. Взаємоповага в родині, піклування про виховання дітей.
9. 9. Непримиренність до несправедливості, дармоїдства, нечесності, кар’єризму, користолюбства.
10. 10. Дружба й братерство всіх народів СРСР, нетерпимість до національного й расового неприйняття.
11. 11. Непримиренність до ворогів комунізму, справи миру й свободи народів.
12. 12. Братерська солідарність з робітниками всіх країн, з усіма народами.

Навіть більше, ніж у заповідях, даних Богом Мойсеєві. Що тут поганого? Дещо взято навіть з послання апостола Павла до Солунян. «То це вам наказували, що як хто не хоче працювати, нехай той не їсть»(Сол.3.10;)

З Біблії: «Правдивий друг любить у всяку годину, у недолі ж він стає братом» (Прип.17.17;) Або латинський вираз: «Unus pro omnibus, omnes pro uno», який став крилатим виразом у романі Дюма «Три мушкетери» («Один за всіх, і всі за одного»).

Таке зображення є в Берні (Швейцарія) на будівлі парламенту.

Повинен бути якийсь нормативний моральний припис, чи закон, який би хоч трохи нормував поведінку людини. У християн є десять заповідей Божих і Євангельські істини. Крім того, Ісус звів всі ці приписи до двох головних заповідей: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, усією душею своєю та всім розумом твоїм». Це перша та найважливіша заповідь. Друга ж подібна до неї: «Люби ближнього твого, як самого себе». Весь Закон і вчення пророків ґрунтуються на цих двох заповідях. Але, крім того, є також кримінальний кодекс України, який має своїм завданням правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, і т.д. У мусульман – Коран і законадавча система Шаріату, у юдеїв – Тора і Талмуд з письмовою збіркою різних приписів. Закони і приписи є, але вони порушуються. Чому?

Вл. Степан Меньок, екзарх Донецький, УГКЦ

24-26 січня 2024 р.Б.