Одна особа попросила мене, щоб я написав про святість.

 

В інтернеті є вже не одна стаття про святість, багато вже написано на цю тему і добре пояснено. Однак, розуміння святості у  кожного своє.

 

Одного разу я провів експеримент: під час проповіді в храмі я запитав наших вірних:

 

“Хто з вас хоче стати святим, прошу підняти руки?”. Приблизно одна четверта частина людей підняли руки.

 

“А Ви не хочете стати святими?” – запитав я тих, які не підняли руки. Відповіді не було. Святість ця група людей розуміла по-іншому, хоч більшість із них приступили до Святого Причастя. Якщо вони не відчували перешкоди, щоб прийняти Святе Причастя, то вочевидь, не мали на совісті тяжкого гріха.

 

Я продовжив проповідь: “Священник перед Причастям виголошує такі слова: “Будьмо уважні! Святеє святим!”-  і, ви підходите, щоб прийняти Святі Дари. Якщо б ви не відчували, що (ви) є в стані Божої благодаті, то не приступали би до Святого Причастя. Тільки тяжкий гріх забирає цю освячуючу ласку і тоді не можна приймати Святе Причастя».

 

Перших християн взагалі називали ‘святими’. Наведу тут декілька прикладів зі Святого Письма:

“Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих” (Євр. 13,24).

 

“Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа” (Євр. 3,1).

 

“А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим” (Рим. 15,25).

 

“Для мене‚ втім‚ зайва річ писати вам про допомогу святим, бо я знаю щирість вашу… Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. Бо діло служіння цього не тільки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великі подяки Богові” (2 Кор. 9:1,2,7,12).

 

Пізніше вже ‘святих’ почали називати християнами, хоча в тексті Св. Літургії зберігся термін ‘святі’.

 

“Саме в Антіохії учнів Ісуса почали називати християнами” (Дії 11,26).

 

Покликання до святості всіх – це заповідь Бога.

 

Старий Завіт – “Освячуйте себе і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш, святий. Дотримуйтеся постанов Моїх і виконуйте їх, бо Я Господь, що освячує вас” (Лев. 20,7,8).

 

Новий Завіт – “Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду; щоб кожний із вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі… Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости” (1 Сол. 4:3,4,7).

 

Не є це легко – стати святим. Наше освячення починається з бажанням стати святим. Без бажання ми не можемо нічого осягнути, бо всі вчинки починаються з бажання-наміру, що дає нашій волі команду діяти.

 

Є така приказка: Добрими намірами  дорога до пекла вистелена. Самих тільки намірів не достатньо – вони повинні перейти в дію, і аж тоді вони матимуть цінність. Добрих намірів в нас багато, але лінивство, байдужість, різні спокуси не дають нам їх здійснити.

 

А основним нашим ворогом є Гріх, який  спричиняють спокуси.

 

Спокуси – це все те, що через органи чуття приходить в розум, але є противне Божим заповідям. Тому так необхідним є фільтрування в розумі, – щоб спокуси не заволоділи нашою фантазією, а вона в свою чергу не перешкоджала волі чинити добро.

 

Християни від перших віків знали про важливість чування. “Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде» (Мт. 24,37-42).

 

Я особисто мав щастя знати отців з підпілля, які за своє ревне служіння сподобилися вже рис святості. Багато з них провели довгі роки у в’зниці за віру і вірність Католицькій Церкві.

 

Я вважаю, що один з них – о. Михайло Винницький давно вже в небі, хоч і не проголошений ще святим Католицької Церкви двох обрядів. Саме цей отець  власним прикладом спричинився до того, що я став на дорогу  служіння Богові.

 

Кожний з нас проаналізувавши детально стан своєї душі знає, скільки ще потрібно зробити на шляху до святості.

 

Навіть в останню годину життя людина не знає відповіді на питання – Чи я зробив все для того, щоб стати святим?

 

Святим у повному значенні цього слова є тільки Господь. Тому у Святій Літургії вірні співають “Єдин Свят, єдин Господь, Ісус Христос во славу Бога Отця. Амінь”.

 

Ми завжди  можемо Бога просити:

 

“Господи, хочу стати святим, допоможи  мені в цьому. Знаю свою неміч, але і Твою любов до нас, людей, знаю. Знаю, що Ти не хочеш смерті грішника, але щоб він навернувся і жив. Я без Тебе нічого доброго не можу вчинити, допоможи мені!”.

 

Середниками до святості є Молитва і Святе Причастя: Тіло і Кров Ісуса Христа, – вони дають нам духовну силу, щоб виконувати Божі заповіді.

 

Каже апостол Павло: «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток. Однак коли живу в цім смертнім тілі, можу ще корисно працювати; та що вибрати, не знаю. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще; але для вас більше потрібно, щоб я лишився в тілі.  Знаю певно, що зостанусь живим і пробуватиму з усіма вами для поступу вашого й радости у вірі,  щоб через мене ваша хвала збільшувалась у Христі Ісусі завдяки моєму поворотові до вас» (Фил.1.21-27;).

 

Так, апостол Павло хотів відійти у вічність, щоб зустрітись з Христом. Він був упевнений у своєму спасінні. Але й розумів, що його присутність тут, на землі, дасть можливість його вірним пізнати  глибше Христа, любов Божу. Тому був певний,  що Ісус не забере його передчасно.

 

Чи кожен з нас може сказати так, як апостол Павло? Знаємо з певністю, що без Божої волі ні один волосок не впаде з нашої голови. Куди б ми не поїхали, наша доля в руках Божих. І мусимо використовувати кожну хвилину нашого часу, щоб жити гідно і достойно. Добре виконуючи свої станові обов’язки, ми вже освячуємося.

 

Бачив недавно один відеоролик, у якому журналістка приїхала в прифронтове  село, і ось що вона дізналася. Мати з малою дочкою і ще хтось третій під час обстрілу сховалися в погріб. Ракета прилетіла якраз в цей момент, і всі вони загинули. Родичі поховали їх на городі; з плачем показали їхні могили. Чому так трапилось? Чи були вони готові до зустрічі з Богом? Такі ж питання виникають, коли ми дізнаємося про смерть солдатів на фронті…

 

Які прикмети мали б мати святі? Ось як відповідають на це питання різні респонденти.

 

Свята особа, на мій погляд, чинить все за покликом власного серця: творить добро, відвідує церкву, вірить в Бога і молиться до Нього. Вона є скромною і простою у поведінці  (Ірина, 14 років).

 

Святий – людина, яка ходить з Богом, тобто вміє ходити з Богом по житті, і разом з ним вирішувати різні життєві питання. Святі, як і всі люди, ходять по землі, та з їхніх очей променіє радість і спокій, вони вміють розсівати довкола любов і присутність Божу. Святий – немов розквітла квітка, що свої пелюстки спрямовує до сонця, і тому стає такою гарною і пишною, аж всі навколо любуються нею та тішаться її красою (Альозія, сестра-монахиня, 28 років).

 

Святий для мене – це той, хто є самим собою, задоволений своїм життям через те, що пізнав Христа. Святі є звичайними простими людьми, але їхня простота є величною. Святий – неначе подув легенького вітру, в якому присутній Бог, який дарує життя. Він немов прохолода для інших, коли надворі спека  (Іван, священник, 27 років).

 

Проблема в тому, що святу людину можуть і не добачити. Це подібно як з величним монументом. Якщо ми знаходимося дуже близько, а він є надто великим, то, як не парадоксально, а все-таки на такий пам’ятник ми не звернемо нашу увагу. Потрібно трохи часу і відстані, щоб розгледіти його. Так і зі святими: найчастіше вповні їх бачимо і розуміємо тільки тоді, коли вони вже відійшли з цього світу (Іван, мирянин).

 

До одного духовного старця, який лежав у лікарні, прийшли сестри-монахині, щоб щось від нього почути. Він сказав дуже коротко: «Спасаймося…».

 

Особисто я вважаю, що наше освячення залежить від згоди нашого розуму і нашої совісті. Совість – це голос Божий. Якщо є сумнів відносно того, як вчинити, тоді треба звернутися до авторитету. Що таке авторитет? Це здібність когось потягнути іншу людину за собою до наслідування. В сумніві не потрібно діяти. Але, якщо треба прийняти якесь рішення, то, що зробиш – буде добре. Авторитет є логічний і моральний. Логічний авторитет – це знання, яким володіє інша людина у тій сфері, що вас цікавить. Моральний авторитет – це здібність когось вплинути на поведінку іншого власним життєвим прикладом. Молодь шукає таких людей. Але, якщо моральний авторитет не буде керуватись приписами науки Церкви, тоді можуть з’явитися фанатики, які зруйнують все на своєму шляху, сліпо йдучи за своїм вчителем. Саме так виникають секти. «А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!” (Мат.18.15-17;).

 

Як бачимо, найвищим авторитетом для кожного віруючого християнина є Церква, а Її потрібно знайти, цю Єдину, Святу, Соборну і Апостольську. Церква в цілому є Свята, хоча може мати серед своїх членів і грішників. Божа благодать, яка окремо діє в Церкві під впливом Святого Духа, не може допустити в загальному до якоїсь глибокої богословської помилки, тобто до єресі.

 

Неокатехуменальний рух, який з’явився під впливом декількох місіонерів, що ввели деякі зміни у відправі Святої Літургії, не був заборонений. Папа Іван-Павло ІІ, сьогодні уже покійний і проголошений святим, сказав до них таке: «Тримайтеся Церкви і все буде добре».

 

Стараймося стати святими, а решта – Бог допоможе.

 

Амінь.

 

---

Вл. Степан Меньок, екзарх Донецький, УГКЦ