Розум хоче пізнати правду. Воля завжди хоче собі добра. Про це ніхто сперечатися не буде. Наше пізнання є іманентне. Уява формується завдяки сприйняттю інформації через канали, або, як ми їх називаємо, органи чуття – дотик, смак, зір, нюх та слух.

Ось де вступає в свою дію фантазія. Вона потрібна всім. Ми можемо у фантазії творити картини, які не будуть зрозумілі іншим людям, а деяким будуть видаватися геніальними творами. Фантазією найбільше можуть послуговуватись композитори і музиканти.  Це великий простір для їхньої творчості. Ми є свідками геніальних музичних творів багатьох композиторів. Звідки у них, в їхній уяві, могли звучати такі неймовірні твори, які захоплюють все людство? Отже, ця мелодія, музика, звучання окремих інструментів десь звучали? Вони черпали з цього вічного джерела прекрасного всі свої геніальні творіння. І, виходячи з цього прекрасного, ідеального на наш погляд світу, людина починає мислити про щось трансцендентне. Тобто таке, яке ми не можемо пізнати шляхом експерименту, дослідженням. Такий спосіб мислення називається спекулятивний, або умоглядний (лат. speculativus). Ми, розглядаючи поведінку людини, дію її розуму і волі, можемо все це перенести на дію розуму і волі у Бога. Це один з п’яти доказів існування Бога Томи Аквінського.

Один скульптор працював з кам’яною глибою довгий час, це відбувалось на відкритій місцевості, і за його працею могли слідкувати інші люди. Малий хлопчина  з цікавістю спостерігав за цим. Праця скульптора дужа важка, але твори довговічні. І ось він одного разу приходить, а там вже готова скульптура лева. Він запитує скульптора: « А звідкіля ти знав, що він там сидить?» Тіло лева вже було у пам’яті і фантазії скульптора, але треба добре знати будову тіла тварини, щоб так відтворити її в камені. Такий цікавий приклад роботи скульптора міг дати хлопцеві стимул до його наслідування.

Так само приклад духовної особи може підштовхнути до відкриття у собі духовного покликання.

Повертаючись знову до пошуків самого себе в лабіринтах нашої душі, ми розуміємо, що багато речей не можемо пояснити. Робимо висновок, що є така свідомість, яка є самою Істиною, або Правдою. Це трансцендентне всеохоплююче Буття, яким є Бог.

Ось що говорить Ф. Л. Франк (1877-1950рр.): «У своїй істинній глибині, тобто у  своєму справжньому єстві, душа є тим, що відкривається їй за своїми власними межами».

«Учителю благий, що маю чинити, щоб осягнути життя вічне» (Мат. 19.16;) Ми не перші і не останні будемо завжди шукати цього контакту з тим великим Духом.

Вл. Степан Меньок, екзарх Донецький, УГКЦ