Останні обстріли монастиря сестер Чернечої Родини Воплоченого Слова (ССВМ) у Краматорську ще раз засвідчують, що російська війна ведеться не лише проти міст та цивільної інфраструктури. Вона спрямована також проти духовного життя людей і тих, хто посеред війни дарує їм надію.

Від 2018 року сестри служать у Донецькому екзархаті Української Греко-Католицької Церкви разом із отцями Чернечої Родини Воплоченого Слова. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році вони знайшли у Краматорську свій постійний дім. Монастир став місцем молитви, душпастирського служіння та надії для людей, які живуть у регіоні, виснаженому війною.

Протягом останніх років сестри проводили катехизацію дітей та молоді, готували їх до Першої Святої Сповіді та Урочистого Святого Причастя, допомагали на парафіях, відвідували родини та були поруч із людьми, чиє повсякденне життя позначене страхом, втратою і невизначеністю. Їхня присутність стала тихим, але промовистим знаком близькості Церкви до тих, хто страждає.

За останні три тижні будівлю монастиря вже двічі було пошкоджено внаслідок російських обстрілів. Такі атаки спрямовані не лише проти будівель із каменю. Вони є ударами по місцях молитви, монастирях і храмах, по людях, які несуть там своє служіння, а зрештою – по духовній ідентичності цілого народу. Руйнування святинь є спробою послабити душпастирське служіння Церкви, позбавити людей надії та знецінити віру, яка допомагає їм вистояти.

Як зазначають самі сестри: «Для ворога немає нічого святого: ні храму, ні монастиря, ні хреста, ні ікони, ні місця молитви. Але найстрашніше святотатство – це зневага людського життя, створеного на образ і подобу Божу».

Попри всі руйнування сестри не дозволяють, щоб останнє слово належало насильству. Вони закликають усіх вірних у світі до молитви за Донецький екзархат, за людей, які живуть на прифронтових територіях, за військових, священників і богопосвячених осіб, які, ризикуючи власним життям, продовжують нести Христа та Його світло туди, де, здається, панує лише темрява.

Екзарх Донецький владика Максим Рябуха, SDB, також гостро відреагував на ці події:

«Сумно, коли ті, хто на цілий світ кричать, що вони автентичні християни, невтомно катують і вбивають полонених, нищать храми і монастирі та без жодного докору сумління вбивають сотнями простих цивільних мешканців.

 

Сумно, що цивілізований світ і далі продовжує вірити російській пропаганді, не зауважуючи геноцид невинних людей.

 

Боже, бережи наші фронтові міста і села! Не дай розчавити цінність і гідність людського життя ненаситному, одержимому ворогу. Дай сили вистояти кожному і дочекатися Твоєї перемоги!».

Війна в Україні руйнує не лише житлові будинки, школи та лікарні. Вона завдає удару й по духовній спадщині, святинях і місцях, які дарують людям надію та внутрішню опору. Попри це Церква продовжує бути поруч зі своїм народом. Священники, монахи та монахині не залишають своїх людей, залишаючись живим свідченням того, що віра, любов і надія сильніші за насильство.

Разом із Главою Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком сестри повторюють слова, які стали молитвою і визнанням віри всього українського народу: «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!»

Пресслужба Донецького екзархату УГКЦ